Місто, яке сьогодні називається Кропивницький, засноване у 1752 році на обох берегах річки Інгул, там, де в нього впадають притоки Сугоклея та Біянка.
Поява тут великих населених пунктів відноситься до середини XVIII ст., коли на місці нинішнього обласного центру в 1752-1754 роках була заснована фортеця Святої Єлисавети, яка навіть після указів про скасування ще довгі роки існувала, впливаючи на планувальну організацію і на характер розселення.
Добре збережена в даний час фортеця відноситься до земляних фортець, поширених в Європі в середині ХVІІІ ст. Її площа становила 57 га, що дозволяло розмістити на її території гарнізон постійної чисельністю понад 1 тис. солдатів з необхідним запасом зброї та продовольства.
Шестикутна фортеця мала 6 бастіонів, оточених ровами, 6 равелінів і 6 ескарпірованих полігонів. До фортеці можна було потрапити через троє воріт.
Одночасно з фортецею біля річки Інгул з 1754 року з’являється поселення, що складається з трьох частин: солдатська слобода під назвою Грецька або Биково, передмістя Пермське, забудова під назвою Подол.
До фортеці Святої Єлисавети належало ще козацьке поселення. Воно називалося Слобідським козачим полком і знаходилося поза межею Нової Сербії. Впритул до форштадту примикали також слободи Ковалівка і Балка.
У 1775 році поселення отримує права міста та ім’я Єлисаветград. Вже у 1776 році в місті налічувалось понад тисячу будинків (близько 600 – на Подолі, більше 300 – в Пермському і Биково) з кількістю жителів понад 4 тис.
У 1783-1784 роках був розроблений проект розвитку міста, відповідно до якого його розміри повинні були подвоїтися і досягти 450 десятин.
У композиційному відношенні структура міста не змінювалася, на всі сторони розширювалася існуюча прямокутна сітка. З огляду на збільшені габарити поселення були запроектовані дві площі.
Згідно міського положення в 1785 році утворені міська дума, магістрат, сирітський і словесний суд, квартирна комісія, міська поліція, які знаходились на головній площі міста.
У 1795 року Єлисаветград увійшов до складу Вознесенського намісництва Миколаївської губернії. В ті часи місто стало одним з найбільших торгово-промислових центрів Південної України. Тут діяло 4 цегельних, 4 шкіряних, один свічковий, 2 салотопних, один содоварний завод. Щорічно проходило по 4 ярмарки. Їх розміщували на великих просторах головного міського ринку і так званого Османської базару, що розташовувався між річкою і вул. Верхньою Пермською.
В кінці ХVІІІ ст. будуються нові кам’яні об’єкти фортеці, що збереглися до нашого часу. З першої половини XIX ст. і по теперішній час тут розміщується лікарняний комплекс.
У 1803 році Миколаївська губернія перейменована в Херсонську губернію, до складу якої і увійшов Єлисаветград. Виданий новий межовий план, згідно якого відведена місту земля тепер була за ним остаточно закріплена.
У 1829 році місто стає центром військових поселень півдня України.
У зв’язку з цим в 1833 році розробляється новий проект міста, за яким його територія збільшувалася майже вдвічі. Однак, в квітні 1833 року в результаті пожежі вигоріло Пермське та частина Биково.
З 1842 року відбувається відбудова Єлисаветграда. Поступово одноповерхове місто ставало 2-х, 3-х поверховим. За щільністю і поверховості забудови в середині XIX ст. місто перевершувало багаті губернські міста, навіть Київ.
План 1845 року був одним з найбільш значущих містобудівних документів в історії міста. Саме за цим планом здійснилася планування міста, що зберігається до наших днів.
З 1846 року починається влаштування шосе на Великій Перспективній та Пермській вулицях, а також на Кременчуцькому, Одеському та Миколаївському трактах.
Протягом XIX ст. – на початку ХХ ст. в місті активно розбудовується міська інфраструктура, розквітає культура. У 1882 році був відкритий перший український професійний театр, засновником якого був Марко Лукич Кропивницький. Єлисаветград стає містом з відносно високим рівнем благоустрою і гарною якістю архітектури. Його населення з передмістями складає 100 тис. мешканців.
Виникають підприємства переробної та харчової промисловості. Стрімке зростання кількості промислових підприємств зробило місто одним з найбільших ярмаркових центрів країни. Ярмаркові площі становили досить значну частину території міста і знаходилися на північ від житлових кварталів центральної частини міста.
Велике промислове будівництво зумовило розвиток промислової архітектури, яка також представляє велику історичну та архітектурну цінність і добре збереглася.
У 1887 році розпочав роботу громадський транспорт у вигляді кінного трамвая, а вже у 1897 році почали укладати одноколійні лінії для забезпечення регулярного руху 5-ти закритих та 3-х відкритих німецьких вагонів електричного трамвая. Вже у 1922 році депо налічувало 10 вагонів, які курсували двома маршрутами.
У 1929 році побудовано 3,5 км ліній з центральної частини міста. Цього ж року в Харкові придбано 11 вагонів, що дозволило списати найстаріші німецькі вагони.
До 1940 року довжина колій становила вже 16,2 км, у депо налічувалося 29 вагонів, діяла одна тягова підстанція та один трамвайний парк, існував також допоміжний трамвайний парк, діяли чотири маршрути.
У 1930 році розроблений генеральний план розвитку міста. Біля шахти “Піонер” виріс один з найбільших в місті робочих районів – Нова Балашівка. В районі Ново-Миколаївки споруджено комплекс 3-х і 4-х поверхових будівель селища авіаторів. Нові вулиці та квартали в Балці були розбиті паралельно р. Біанки. Виросли нові квартали Кущівки, Ново-Олексіївки. Колишня Балашівка злилась з містом і органічно увійшла в його планувальну структуру.
У зв’язку з цим, у 1940 році складено проект розширення трамвайної мережі, але під час Другої світової війни підірвано трамвайну електростанцію та майже повністю зруйновано трамвайне господарство.
Протягом 1950-1980 років населення міста подвоїлося.
За цей час було введено в дію близько 1 млн. кв. м. житлової площі, виросли великі заводи з переробки сільськогосподарської продукції: м’ясокомбінат, молокозавод, завод калібрування насіння кукурудзи та ін., на Рівненському шосе побудовані великі промислові об’єкти – радіозавод і завод друкарських машин. В місті також проводиться будівництво ряду важливих адміністративних, навчальних та культурно-побутових об’єктів.
Вдало вирішується озеленення міста: впорядковано старі парки та сквери, розбиті нові парки (дендропарк, парк ім. Пушкіна, парк ім. Космонавтів).
З 1965 року бере свій початок розвиток міського громадського транспорту. Кіровоградський міськвиконком, розуміючи необхідність функціонування в місті дешевого, економічного та екологічного виду транспорту, прийняв рішення про створення у нашому місті тролейбусного управління. У 1967 році у місті було відкрито рух першого тролейбусного маршруту.
У 90-х роках місто спіткала тривала соціально-економічна криза, яка призвела до ґрунтовного переформатування сфери виробництва та споживання.
Тільки на початку 2000-х років в місті почала реалізовуватись програма заходів з покращення інфраструктури та благоустрою міста: здійснюється ремонт доріг, реконструкція музеїв та капітальний ремонт зовнішнього освітлення, комунальне господарство та підприємства міста купують нову техніку, завершується газифікація приватного сектора, почали зводитись нові промислові, житлові та громадські будівлі, пожвавився економічний і торговельний сектор міста.
Сучасну назву місто отримало 14 липня 2016 року на честь українського письменника і драматурга Марка Кропивницького. Сьогодні Кропивницький поділяється на два адміністративні райони – Фортечний і Подільський. До складу міста також входить селище Нове.
Площа нашого міста складає трохи більше 10 тис. га. На території міста проживає близько 240 тис. осіб, що складає майже 25% від загальної чисельності Кіровоградської області.
